Історія кафедри бере початок 7 липня 1958 року, саме тоді в Харківському гірничому інституті (ХГІ) була заснована кафедра рудникової автоматики і телемеханіки.
Перший завідувач кафедри – Євтихій Якович Іванченко.
Євтихій Якович навчався в Запорізькому ремісничому училищі, закінчив робітфак, після чого продовжив навчання в Дніпропетровському гірничому інституті на електротехнічному відділенні. Саме тут він почав свою наукову діяльність. За великий внесок у розвиток гірничодобувної промисловості в 1935 році йому було присвоєно науковий ступінь кандидата технічних наук і вчене звання доцента без захисту дисертаційної роботи. Потім була війна, евакуація, повернення до рідного міста. У 1948 році він успішно захистив докторську дисертацію і отримав науковий ступінь доктора технічних наук і звання професора. У 1954 році він очолив кафедру гірничої електротехніки.
За час перебування в Харківському гірничому інституті на посаді завідувача кафедри професор Іванченко провів велику роботу по створенню спеціалізованих лабораторій і організації нової спеціальності – «Автоматизація виробничих процесів у вугільній промисловості». Завдяки цьому в 1958 році кафедра гірської електротехніки була перепрофільована в кафедру гірничої автоматики і телемеханіки.
Діяльність Євтихія Яковича як керівника науково досвідчених робіт надала нового імпульсу цим напрямком роботи вузу. За перші три роки роботи в Харківському гірничому інституті (1954-1957 рр.) Обсяг госпдоговірних тематик виріс до 3,5 мільйона карбованців. З ініціативи професора Є.Я. Іванченко Міністерство вугільної промисловості УРСР організувало кілька науково дослідних лабораторій при Харківському гірничому інституті. Робота цих лабораторій значно підвищила якість навчального процесу.
Є.Я. Іванченко працював на посаді завідувача кафедри до1973 року, після чого до останніх днів свого життя залишався професором консультантом. Помер вчений у 1980 році.
За великі досягнення у виробничій і науковій діяльності Є.Я. Іванченко неодноразово нагороджувався урядовими нагородами і почесними знаками: у 1948р. – знак «Відмінник Міністерства вугільної промисловості» і орден Трудового Червоного Прапора (за підготовку кадрів); в 1949 р – медаль «За доблесну працю» і другий орден Трудового Червоного Прапора (за вислугу років); в 1953 р – персональне звання гірського генерального директора III рангу; в 1959 р – знак «Шахтарська слава» II ступеня; в 1975 р – медаль «До 30років Перемоги у Великій Вітчизняній війні».
За період своєї наукової діяльності професор Іванченко підготував багато аспірантів і кандидатів технічних наук, мав понад 55 наукових праць.
Коли в 1963 р на базі ХГІ був створений Харківський інститут гірничого машинобудування, автоматики та обчислювальної техніки (ХІГМАОТ), зміни в навчальному та науковому напрямках навчального закладу відповідним чином позначилися на подальшій діяльності кафедри: наказом ректора № 62 від 20 лютого 1963 року було створено кафедра автоматики і телемеханіки.
Подальша реорганізація навчального закладу (з 1966 року ХІГМАОТ став Харківським інститутом радіоелектроніки ХІРЕ) сприяла відкриттю нових факультетів і спеціальностей. У 1972 році в інституті був створений факультет систем управління і кафедрі була доручена підготовка інженерних кадрів за фахом 0646 – автоматизовані системи управління (АСУ), і 1 вересня 1975 року кафедра автоматики і телемеханіки була перейменована на кафедру автоматизованих систем управління. З 1988 р кафедра АСУ розпочала підготовку фахівців за спеціальністю 22.02.03 – автоматизовані системи обробки інформації та управління, а з 1993 р за спеціальністю 7.080.401 – комп’ютеризовані системи обробки інформації та управління, яка 7 липня 1997 року перейменована на «Інформаційні керуючі системи ». З цього часу кафедра АСУ стала кафедрою інформаційних управляючих систем (ІУС).
З 1973 по 1994 рік кафедру очолював заслужений діяч науки і техніки України, академік Інженерної академії України, академік АН прикладної радіоелектроніки Білорусі, Росії, України, доктор технічних наук, професор, ректор нашого вузу 1984-1994 рр., Валентин Вікторович Свиридов.
У 1954 р В.В. Свиридов став студентом електромеханічного факультету Харківського гірничого інституту. Відмінне навчання, успішний наукова праця в гуртку професора Є.Я. Іванченко, блискучий захист в 1959 р дипломного проекту гірського інженера електромеханіка з автоматики увінчався запрошенням його на роботу на кафедру автоматики і телемеханіки. Після закінчення аспірантури в 1964 р В.В. Свиридов достроково захистив кандидатську, а в в 1973 р – докторську дисертацію.
Працюючи в інституті, Валентин Вікторович пройшов всі наукові та навчальні посадові сходинки – від молодшого наукового співробітника до професора. У 1973 р він став завідувачем кафедри АСУ, деканом факультету систем управління, в 1978 р – секретарем парткому інституту, а в січні 1984 був призначений на посаду ректора ХІРЕ і голови Ради ректорів, Генерального директора науково-навчально-виробничого об’єднання «Дельта» при ХІРЕ.
В.В. Свиридов пройшов наукове стажування у Франції, виїжджав в наукові відрядження до Югославії, Великобританію та інші країни, де читав лекції з курсів, пов’язаних з новими інформаційними технологіями. Валентин Вікторович активно працював у всіх сферах діяльності університету, відповідально і творчо ставився до виконання дорученої справи, завжди вмів мобілізувати колектив при вирішенні проблем, він відрізнявся високим професіоналізмом, умінням швидко оцінити ситуацію, узагальнити інформацію, при необхідності приймати неординарні рішення.
В.В. Свиридов керував найважливішими науково-господарськими роботами по створенню систем оперативного управління виробництвом, компонентів Єдиної автоматизованої системи попередження та оповіщення про цунамі, спеціалізованих систем управління і діагностики дизельних електроагрегатів і багатьма іншими. Він підготував 6 докторів і більше 40 кандидатів наук.
В.В. Свиридов – автор монографій і навчальних посібників, понад 200 наукових праць. Він був головою спеціалізованих рад із захисту докторських і кандидатських дисертацій, членом редакційної колегії збірника «АСУ та прилади автоматики».
У 1992 році Валентин Вікторович Свиридов був обраний академіком Інженерної академії України за спеціальністю «Інформаційні системи, обчислювальна та електронна техніка, системи зв’язку і телекомунікації, метрологія та приладобудування», а також академіком Академії наук прикладної радіоелектроніки Білорусі, Росії, України.
Валентин Вікторович був прекрасним спортсменом, який свого часу грав у складі міської волейбольної збірної Харкова нарівні з прославленими українськими волейболістами на змаганнях досить високого рівня.
Заслуги В.В. Свиридова в поліпшенні навчального процесу, перебудові вищої школи і вдосконалення матеріально-технічної бази неодноразово були відзначені керівництвом Мінвузу УРСР. Йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник вищої школи України», Валентин Вікторович був головою Ради ректорів вищих навчальних закладів м.Харкова, віце-президентом Ради ректорів України, мав урядові нагороди (орден Дружби народів, медалі).
За участю В.В. Свиридова розвивалися і міцніли традиції, закладені в перші роки існування кафедри, в першу чергу, тісний зв’язок і спадкоємність поколінь. І ось яскравий приклад: серед більш ніж 40 кандидатів і 6 докторів наук, підготовлених Валентином Вікторовичем, нинішні співробітники кафедри: викладачі В.І. Саєнко, Н.В. Васильцова, А.В. Міхнова, Д.К. Міхнов, в.н.с. О.Е. Неумивакіна і, перш за все, Віктор Макарович Левикін, який буквально підхопив естафету від В.В. Свиридова і став завідувачем кафедри в 1994 р, в непростий для всіх час.
Віктор Макарович Левикін до навчання в ХІРЕ проходив службу в ВМС на Тихоокеанському флоті. Ленінський стипендіат, в 1970 році з відзнакою закінчив Харківський інститут радіоелектроніки і почав працювати молодшим науковим співробітником кафедри АСУ, в 1972 р вступив до аспірантури.
Після захисту в 1974 році кандидатської дисертації Віктор Макарович почав працювати асистентом кафедри АСУ, з 1977 р – доцентом, в 1979 р отримав звання доцента.
Протягом семи років В.М. Левикін очолював профком ХІРЕ, в 1992-1999 рр. працював деканом факультету навчання іноземних учнів.
У 1996 році Віктор Макарович захистив докторську дисертацію, в цьому ж році отримав звання професора, в 1999-2005 рр. очолював Інститут комп’ютерних та інформаційних технологій.
Професор Левикін розвинув новий науковий напрям з проблеми створення формалізованих засобів системного аналізу, які дозволяють на категорно-функторні рівні описувати процес проектування складних інформаційних систем, а також їх структури і стану. Він керує дослідженнями в галузі теоретичних і методологічних основ створення складних комп’ютеризованих інтегрованих комплексів, опису складних систем і інтеграції їх елементів, створення автоматизованих інструментальних засобів підтримки управлінських рішень, автоматизованих систем управління витратами, адаптивних інтегрованих систем управління підприємством, принципів проектування інформаційно-керуючих систем і тому подібне. Протягом своєї наукової діяльності Віктор Макарович відповідально ставиться до керівництва науково-дослідними роботами, які проводяться на замовлення міністерства освіти і науки України, Міністерства з надзвичайних ситуацій, Харківської обласної державної адміністрації в галузі розробки розподілених логістичних комп’ютеризованих систем організаційно-технологічного управління, інформаційно-аналітичних систем з надзвичайних ситуацій тощо. Віктор Макарович був заступником Головного конструктора інформаційно-аналітичної системи «Університет».
В.М. Левикін очолює роботу наукових секцій, зокрема секції «Розробка та реінжиніринг інформаційних систем» (в межах щорічного Міжнародного молодіжного форуму «Радіоелектроніка та молодь у ХХІ столітті») і секції «Теорія, методологія та інструментальні засоби створення інтегрованих інформаційно-керуючих систем» (в межах щорічної Міжнародної наукової конференції «Теорія і техніка передачі, прийому і обробки інформації»). Віктор Макарович – член вченої ради і науково-методичної ради Харківського національного університету радіоелектроніки (ХНУРЕ), член спеціалізованих рад із захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора технічних наук.
З 2002 р Віктор Макарович Левикін є академіком АН прикладної радіоелектроніки Білорусі, Росії, України. Він є автором більше 400 наукових праць, в тому числі 2 авторських свідоцтв, а також співавтором підручника та 13 навчальних посібників; їм підготовлені 4 доктори та 25 кандидатів наук.
Віктор Макарович нагороджений медалями «За трудову доблесть», «Ветеран праці», ювілейною медаллю «100 років від дня народження В.І. Леніна. 1870-1970 », нагрудним знаком ВЦРПС« За активну роботу в профспілці », Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, знаком« Відмінник освіти України ». У 1999 р він став дипломантом, а в 2004 р зайняв перше місце в обласному конкурсі «Вища школа Харківщини – кращі імена» в номінації «Кращий завідувач кафедри». Таку високу оцінку отримали керівник і його кафедра, яка є одним з провідних в підготовці фахівців за спеціальністю «ІУСТ».